Після того, як не стало моєї дружини, у нашій квартирі я проживав разом з дорослою донькою Оксаною.
Я переживав за неї, мені здавалося, що без жіночого виховання їй буде важко. Донька сприйняла звістку про смерть мами дуже болісно, але потрібно було жити далі. Так пройшов рік, донька повідомила радісну новину, скоро вона виходить заміж.
Після весілля молодята стали проживати зі мною. Місця достатньо, у мене трикімнатна квартира.
Зятя звали Павло. На перший погляд, вихований та хороший хлопець. Та далі зять почав показувати своє справжнє обличчя.
Згодом сталася одна неприємність – у мене сильно захворів батько. Мені доводилось часто до нього приїжджати. Стан у батька був важкий та я забрав його до себе. Виділив для нього третю кімнату.
Мені важко було зрозуміти Павла після того, як він висловив своє невдоволення Оксані, а вона, у свою, чергу, повідомила про нього мені. Мій батько не створював багато шуму, цілий день дивився телевізор на низькій гучності або спав.
Все одно зять був незадоволеним. Через деякий час Оксана з чоловіком перестали їсти з нами за одним столом. До появи батька в нашому домі це було нашою сімейною традицією. Тепер же вони або їли в кафе, або у своїй кімнаті. Коли я намагався з’ясувати причину такої зміни, то донька просто відмахувалася, що вони хочуть поїсти окремо.
Тоді я дав їм спокій – вони вже дорослі та хай роблять що хочуть аби їм було добре.
Часто я чув, як Павло скаржиться своїй мамі на те, як йому погано в мене живеться, годинами міг розповідати. Мене це сильно пригнічувало. Я не розумів його причин для невдоволення: дах над головою є, їжа є, за комунальні послуги вони не платять, їжу готую я, грошей у них не прошу.
Він зовсім не був схожим на того вихованого та доброго хлопця, який колись прийшов жити в мій дім.
Ситуація досягла свого піку на Новий рік. По-перше, вони святкували самі у своїй кімнаті. А по-друге,
наступного ранку заявили, що потрібно продати будинок в селі та купити їм квартиру. Я ледь зі стільчика не впав. Тобто як? Яке він взагалі має право розпоряджатися чужим майном? Та ще й в такому наказовому тоні.
Не можна було по-людськи сісти та поговорити, сказати що вони бажають, запропонувати різні варіанти?
В перший день Нового року ми сильно посварилися та донька з зятем поїхали жити до мами Павла.
