У класі мого сина з’явився новий учень. Такий собі повненький хлопчик Антон. Діти відразу почали називати його “Пончиком”. Антон мовчав, іноді плакав. Тоді діти починали ще більше сміятися та продовжували придумувати хлопчику нові прізвиська.
І тут у їх класі з’явився ще один новенький Микола. Цей хлопчик був ще товстіший, ніж Антон. Діти миттєво забули про Антона та почали чіплятися до Миколи. Новенький взагалі не відчував нічого подібного в попередній школі, там з ним усі гралися. Та в цій школі все було по-іншому.
Одного разу діти пішли в їдальню та хтось з дітей кинув в Миколу булочкою зі словами: “На, поїж, а то тобі ж мало!”
Хлопчик був дуже здивований такою поведінкою та обтрусив крихти та продовжив їсти свій шкільний обід.
По дорозі в клас в шкільному коридорі діти почали говорити про те, що через такого бегемотика вже й важко пройти по коридору:
— Не думав, що у вас таке нудне життя, щоб чіплятися до моєї фігури. Ну добре, що поробиш, говоріть, я дозволяю.
Після цієї фрази діти дали спокій Миколі. Згодом відбувся ще один випадок. На уроці під вагою Миколи розвалився стільчик, діти знову почали сміятися, тоді Микола не розгубився та сказав:
– Так, чиї батьки не здали на ремонт класу? От тепер той хай на цьому стільчику й сидить.
Та взяв інший стільчик.
Після літніх канікул Микола прийшов з брекетами. Хлопчик зайшов до класу, широко посміхнувся та сказав:
– Ну, хто з вас придумає для мене найкумедніше прізвисько?
Що б не сталося, Микола ніколи не впадав у відчай, крім того, він завжди захищав тих, кого цькували інші діти через те його боялися. Бо хоч він був неповороткий, та мав добре серце і міг поставити будь-кого з дітей на місце.
За це його поважали старшокласники та вчителі. На батьківських зборах ставили його у приклад. З появою Миколи у школі перестали знущатися з дітей, які чимось відрізняються від інших учнів.
Рідко коли зустрінеш дитину, яка в такому малому віці може постояти за себе та інших. Ось як потрібно виховувати дітей.
