Коли мені було 6 років мене забрала жити до себе бабуся.
У мене погані стосунки з матір’ю, я їй не потрібний. Вона співала в рок-групі та їй важко було возити мене з собою по гастролях. Для неї важливіша була слава та кар’єра, хоча на момент мого народження їй уже було 25 років, вона вирішила, що її чекають захмарні горизонти та у неї була лише одна перешкода – це я.
Ми переїхали з бабусею на Закарпаття. На перших порах мама ще приїжджала до мене, а згодом взагалі про мене забула. З часом я звик, що у мене є лише бабуся та змирився з таким станом речей.
Я завжди хотів бути ветеринаром, вступив в медичний коледж, там познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Там, де я проживав мої послуги були дуже актуальні та я почав заробляти хороші гроші.
Та як тільки мої справи пішли в гору, з’явилася моя мама та раптом почала мною цікавитись. Та я ж розумію, що насправді її славі прийшов кінець та у неї більше немає грошей. Вона уже стара для рок-зірки, а нічого іншого робити не вміє, відповідно як заробити грошей у неї немає поняття.
Я чітко дав їй зрозуміти що нічого від мене вона не дочекається та тоді вона почала давити на жалість, типу я така стара та безпомічна, я ж твоя мама. Коли вже це не подіяло, пригрозила, що подасть на мене до суду на аліменти.
А я вважаю, що нічого їй не винен, адже її ніколи не було поруч та ні тепла, ні любові, ні турботи про мене я не отримав.
Вона для мене абсолютно чужа людина та, зважаючи на те, що я якось прожив без її допомоги, вважаю, що вона повинна сама розв’язувати свої проблеми.







